Новела «Я(Романтика)» закінчується реченням

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.

Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали й там, де жевріють кургани,похиляюся на самотню пустельну скелю.

Я зупиняюся серед мертвого степу: там, у дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.

Таємні вершники летять, ритмічно похитуючись, до отрогіа, і гасне день; біжить у могилах дорога, а за нею - мовчазний степ...